Лев Тишкевич
| Лев Тишкевич | |
|---|---|
.jpg) Уявний портрет, створений після 1793; походить із логойської сімейної колекції. Наразі зберігається в Національному музеї Варшави. Розмір: 91 x 73 см. | |
| Народився | 2 пол. XV ст. |
| Помер | до 1520 |
| Підданство | Литовсько-Руська держава |
| Національність | русин |
| Конфесія | православ'я |
| Рід | Тишкевичі |
| Батько | Тишко Каленикович |
| У шлюбі з | Фекла |
| Діти | 2 синів |
 | |
Лев (Дмитро) Тишкевич — руський боярин на зламі XV–XVI століть, син київського зем'янина Тишка Калениковича й Ганни N.
Він першим з-поміж братів розпочав службу при великокняжім дворі. В 1504 році його, дворянина господарського, Олександр Ягеллончик вирядив з Кракова послом до кримського хана Менґлі Ґерая, щоб домогтись звільнення і вороття бранців, а водночас запевнити того, що «лихі люди», винні у випадках грабунків татарських купців, будуть покарані[1][2].
Також він першим у роді переселився з пограничних київських земель вглиб ВКЛ, оскільки частину вотчини вщент сплюндрували татари і повстанці Глинських, а іншу — загарбали московитяни. Про це свідчить господарський лист Сигізмунда I від 7 червня 1508. Взамін боярину дарували обійстя Можейково та Дікушки в Жолудському повіті, які раніше належали «зрадцю» Михайлу Гагіну. Невдовзі господарю бив чолом кн. Василь Андрійович Полубенський, нагадуючи, що ці двірці були передше пожалувані саме йому. 14 грудня 1508 Можейково великий князь надав В. Полубенському, — попри обіцянку не відбирати маєтків у Тишкевича. Не зарадило і втручання троцького воєводи Миколая Радзивілла[1][3].
19 січня 1509 року мінські міщани скаржились на Льва та інших околичних бояр, що ті всупереч королівському привілею не пускають їх у бір збирати деревину, б'ють й грабують. Вирішення справи тоді доручили кухмістру, наміснику скерстомонському Петру Олехновичу[4].
Як випливає із листа Семена Полозовича, Лев Тишкевич записав Києво-Пустинно-Микільському монастиреві чотирьох данників з маєтку Скородного, а саме: Павла Шипила Цигачевича, Павла Михеєвича Рожка, Іванця Марковича і Мишка Ілініча Сем'яновича. Відомий фундушовий запис Тишкевича зі слонімських актів ґродських, датований 8 червням 1511, про продаж вищезгаданому монастирю данника Грицька Кипріяновича із «его детьми, што жыветъ на рецце Словешъни, на имя Валъковъщыну»[5][6][a]. У господарському листі од 24 червня 1514 р. Тишкевич вже поіменований небіжчиком[7].
З Феклою невідомого походження[6] прижив синів Скуміна (Івана) та Звіра (Олександра)[8].
- ↑ а б Статкевіч-Чабаганаў А. Геталты і Тышкевічы з роду Каленікавічаў герба «Ляліва» // Роднае слова. — 2011. — № 7. — С. 82. Архівовано з джерела 22 січня 2022. Процитовано 2022-02-14.
- ↑ Lietuvos Metrika. Knyga nr. 5 (1427-1506). Užrašymų knyga 5 / parengė A. Baliulis, A. Dubonis, D. Antanavičius. — Vilnius : Lietuvos istorijos instituto leidykla, 2012. — С. 338-339. — ISBN 978-9955-847-52-6.
- ↑ Сліўкін В. Старажытныя пасяленні Лідчыны. Малое Мажэйкава (цяпер Мажэйкава) // Лідскі Летапісец. — 2004. — № 1-2 (25-26). — С. 39-40. Архівовано з джерела 17 лютого 2022. Процитовано 17 лютого 2022.
- ↑ РИБ. — СПб., 1903. — Т.20. — С. 604 [Архівовано 2 листопада 2021 у Wayback Machine.]
- ↑ Архив Юго-Западной России, издаваемый Временной комиссией для разбора древних актов [в 35 тт.]. — Ч. 6: Акты об экономических и юридических отношениях крестьян в XVI—XVIII веке (1498—1795) [Архівовано 17 лютого 2022 у Wayback Machine.]. — Т. І (С Приложением в особой книге). — К., 1876. — с.1
- ↑ а б Акты Виленской археографической комиссии: Том XXXIII. Акты, относящиеся к истории Западно-русской церкви. — Вильна : Тип. «Русский Почин», 1908. — С. 25-26.
- ↑ Яковенко Н.М. Українська шляхта з кінця XIV — до середини XVII століття. Волинь і Центральна Україна / Н. Яковенко. — Київ : Критика, 2008. — С. 182.
- ↑ Lietuvos Metrika. Knyga nr. 9 (1511—1518). Užrašymų knyga 9 / Lietuvos istorijos inst; Uniwersytet im. Adama Mickiewicza w Poznaniu ; [parengė Krzysztof Pietkiewcz]. — Vilnius : Žara, 2003. — С. 150.